Не вистачає належної медичної, психологічної та юридичної допомоги, перекладачів, рук допомоги та її координації, досі є дзвінки на їжу, чай та бутерброди. За словами волонтерів, така реальність у залі Global Expo у Варшаві, де проживає понад три тисячі людей.

Щодня до Києва повертається 40-50 тис. осіб. І хоча українська влада не радить поспішати, особливо до східних та центральних регіонів країни, кількість змушених переселенців, які планують їхати додому, постійно росте. Чи готові люди повернутись до зруйнованих міст? Як прийняти нову реальність? Розбирались наші журналісти.

Єлизавета Куценко виїхала з Києва до Познані на початку березня. В Польщі вже багато років живуть її діти і онуки. Коли почали бомбити, вони зробили все, аби їхня мама і бабця залишила небезпечний Київ. Та після місяця безтурботного життя Єлизавета повернулась до рідної столиці.

«Розумію, що не зможу фізично розгрібати завали, але накуплю насіння і де тільки зможу буду садити квіти. Наша Україна буде самою квітучою. За кожну душу сотні квітів та дерев, щоб вони з неба бачили цю красу і повернулись до нас», – каже пані Лиза.

Людям, які збираються їхати до Києва вона радить, по-перше, брати із собою елементарний набір продуктів, який може знадобитись, якщо у вас не вийде відразу дістатись додому. По-друге, розуміти, що міський транспорт ходить нерегулярно і з вокзалу треба буде чимось діставатись додому. І, по третє, «нажаль, ви маєте зрозуміти, що місто вже не те. І життя в ньому зовсім не таке, як було, коли ви виїжджали».

Додому до себе

«Повернення до дому – це як повернення до себе, можливість себе не втратити», – говорить практикуючий психолог, кандидат психологічних наук, Голова Громадської ради при міністерстві Юстиції України, голова ГО «Асоціація фахівців психологічної допомоги»  Юлія Паскевська.

Вона переконана, що війна – це завжди зміни, які відбуваються у мисленні, емоціях та поведінці.

Власне повернутись додому, до себе і бути ближче до рідних спробувала Нігіна. Дівчина виїхала з Києва спочатку до Варшави, а потім до Познані, залишивши вдома чоловіка, який воює, захищаючи Батьківщину. Там, в довоєнній столиці, вони мали свій бізнес, забезпечене життя і купу друзів.

В Польщі теж чекали друзі. Але все було не так. «Вони тут ходять, п’ють каву, спокійно гуляють в парку, а там у нас хлопці гинуть. Та що хлопці? Там діти гинуть», – каже Нігіна.

Волонтерити і допомогати ЗСУ з Польщі в неї виходило добре, але відчуття того, що вона може більше, що вона потрібна на батьківщині, не залишали. Тому через місяць на чужині вона повернулась до України. «Я приїхала на Західну Україну, до родичів, бо чоловік категорично заборонив повертатись до Києва. Каже, що ще рано і небезпечно. Та тут я реально допомагаю людям і бачу, на що витрачаю сили», – каже дівчина.

Реальні справи і маленькі особисті перемоги

Психологи впевнені: ті, хто зараз щось активно робить і вимагає від себе багато чого, тимчасово захищені від найгостріших негативних переживань. Ті, що роблять менше – більш схильні до травми. Вимагаючи багато чого, ви насправді робите дуже корисну роботу для своєї психіки. ⠀

«У цій війні всі “реально” і “нереально” набули нового сенсу. А фраза “заспокоїтись і просто прийняти реальність” взагалі стала неактуальною.

Якби ми наслідували поради “помедитувати і не розганяти негатив” і мислили “роби тільки те, що можливо”, не трапилося б звільнення Ірпеня, Бучі та Гостомеля. Ми не вибили б із Росії величезну кількість бізнесів, не добилися санкцій, не отримали собі зброю. І взагалі б не протрималися стільки», – написала на своїй сторінці у Facebook професійний коуч та психолог Ірина Золоторевич.

Але коли ви повертаєтесь до розбитих міст та розтрощених домівок потрібно психологічно бути готовим до зміни звичного  способу життя, спілкування та взаємодії із іншими.

За словами психолога Юлії Паскевської, активна життєва позиція, збереження комунікацій та робота – це те, що забезпечує більший рівень впевненості, адаптивності, сили відновлення, та, у свою чергу, знижує тривогу, стрес, негативні емоції.

На її думку, повернення до України – це як можливість реалізувати себе по іншому у нових реаліях. Адже все у світі динамічне та змінюється. Постійний рух – це і є життя.

Тож, коли повернетесь, намагайтесь робити конкретні справи, бачити реальні наслідки своєї роботи, реальні, нехай навіть маленькі особисті перемоги, це допоможе психологічно витримати стрес відчуження та неприйняття реальності.